Помогите!СРОЧНО!!!!!!!!!!!!Краткий пересказ Маленький мук В.Гауф и герои произведения. Гауф маленький мук краткий пересказ
Помогите!СРОЧНО!!!!!!!!!!!!Краткий пересказ Маленький мук В.Гауф и герои произведения
Помогите!СРОЧНО!!!!!!!!!!!!Краткий пересказ Маленький мук В.Гауф и герои произведения
Ответы:
Уже взрослый человек рассказывает свои воспоминания о детстве.Герой знакомится с Маленьким Муком, будучи ребёнком. «В то время Маленький Мук был уже стариком, но рост имел крошечный. Вид у него был довольно смешной: на маленьком, тощем тельце торчала огромная голова, гораздо больше, чем у других людей». Карлик жил совсем один в огромном доме. На улицу он выходил раз в неделю, но соседи каждый вечер видели, как он разгуливает по плоской крыше своего жилища.Дети часто дразнили карлика, наступали ему на огромные туфли, дёргали за халатик и кричали в след обидные стишки.Однажды рассказчик сильно обидел Мука, тот пожаловался отцу мальчика. Сын был наказан, но зато узнал историю Маленького Мука.«Отец Мука (на самом деле его звали не Мук, а Мукра) жил в Никее и был человек почтенный, но небогатый. Так же как Мук, он всегда сидел дома и редко выходил на улицу. Он очень не любил Мука за то, что тот был карлик, и ничему не учил его». Когда Муку было 16, отец умер, а его дом и все вещи забрали те, кому задолжала семья. Мук взял себе лишь одежду отца, укоротив её, и отправился искать своё счастье.Муку было тяжело идти, ему являлись миражи, мучил голод, но уже через два дня он вошёл в город. Там он увидел старуху, которая зазывала всех желающих прийти поесть. К ней бежали только кошки и собаки, но и Маленький Мук пришёл тоже. Он поведал старухе о своей истории, та предложила остаться у неё работать. Мук ухаживал за кошками и собаками, живущими у старухи. Вскоре питомцы разбаловались и начинали громить дом, стоило хозяйке уйти. Естественно, старуха верила своим любимцам, а не Муку. Однажды карлику удалось попасть в комнату старухи, кошка разбила там очень дорогую вазу. Мук решил бежать, прихватив из комнаты туфли (его старые уже совсем износились) и палочку — старуха всё равно не платила ему обещанного жалования.Туфли и палка оказались волшебными. «Он увидел во сне, что маленькая собачка, которая привела его в потайную комнату, подошла к нему и сказала: „Милый Мук, ты ещё не знаешь, какие у тебя чудесные туфли. Стоит тебе три раза повернуться на каблуке, и они перенесут тебя, куда ты захочешь. А тросточка поможет тебе искать клады. Там, где зарыто золото, она стукнет о землю три раза, а там, где зарыто серебро, она стукнет два раза“.»Так Мук добрался до ближайшего большого города и нанялся скороходом к королю. Сначала все его осмеяли, но после того, как он выиграл состязание с первым скороходом в городе, стали уважать. Все приближённые короля возненавидели карлика. Тот же хотел заполучить их любовь через деньги. С помощью палочки он нашёл клад и стал раздавать всем золотые монеты. Но его оклеветали в воровстве из королевской казны и посадили в тюрьму. Чтобы избежать казни, Маленький Мук открыл королю тайну своих туфель и палочки. Карлика освободили, но лишили волшебных вещей.Маленький Мук вновь отправился в путь. Он нашёл два дерева со зрелыми финиками, хотя был ещё не сезон. От плодов с одного дерева вырастали ослиные уши и нос, а от плодов другого — пропадали. Мук переоделся и отправился обратно в город торговать плодами с первого дерева. Главный повар был очень доволен своей покупкой, все его хвалили, пока не стали уродливыми. Ни один врач не мог вернуть прежний внешний вид придворным и самому королю. Тогда Маленький Мук переоделся в учёного и отправился обратно во дворец. Плодами со второго дерева он излечил одного из обезображенных. Король в надежде на поправку открыл Муку свою казну: тот мог брать что угодно. Маленький Мук несколько раз обошёл казну, рассматривая богатства, но выбрал свои туфли и палочку. После этого он сорвал с себя одежду учёного. «Король чуть не упал от удивления, увидев знакомое лицо своего главного скорохода». Маленький Мук не дал королю лечебных фиников, и тот навсегда остался уродом.Маленький Мук поселился в другом городе, где живёт и сейчас. Он беден и одинок: теперь он презирает людей. Но зато он стал очень мудрым.Герой рассказал эту историю и другим мальчикам. Теперь никто не смел оскорблять Маленького Мука, наоборот, мальчишки стали кланяться ему с уважением.
cwetochki.ru
Помогите!СРОЧНО!!!!!!!!!!!!Краткий пересказ Маленький мук В.Гауф и герои произведения - Литература
Уже взрослый человек рассказывает свои воспоминания о детстве.
Герой знакомится с Маленьким Муком, будучи ребёнком. «В то время Маленький Мук был уже стариком, но рост имел крошечный. Вид у него был довольно смешной: на маленьком, тощем тельце торчала огромная голова, гораздо больше, чем у других людей». Карлик жил совсем один в огромном доме. На улицу он выходил раз в неделю, но соседи каждый вечер видели, как он разгуливает по плоской крыше своего жилища.
Дети часто дразнили карлика, наступали ему на огромные туфли, дёргали за халатик и кричали в след обидные стишки.
Однажды рассказчик сильно обидел Мука, тот пожаловался отцу мальчика. Сын был наказан, но зато узнал историю Маленького Мука.
«Отец Мука (на самом деле его звали не Мук, а Мукра) жил в Никее и был человек почтенный, но небогатый. Так же как Мук, он всегда сидел дома и редко выходил на улицу. Он очень не любил Мука за то, что тот был карлик, и ничему не учил его». Когда Муку было 16, отец умер, а его дом и все вещи забрали те, кому задолжала семья. Мук взял себе лишь одежду отца, укоротив её, и отправился искать своё счастье.
Муку было тяжело идти, ему являлись миражи, мучил голод, но уже через два дня он вошёл в город. Там он увидел старуху, которая зазывала всех желающих прийти поесть. К ней бежали только кошки и собаки, но и Маленький Мук пришёл тоже. Он поведал старухе о своей истории, та предложила остаться у неё работать. Мук ухаживал за кошками и собаками, живущими у старухи. Вскоре питомцы разбаловались и начинали громить дом, стоило хозяйке уйти. Естественно, старуха верила своим любимцам, а не Муку. Однажды карлику удалось попасть в комнату старухи, кошка разбила там очень дорогую вазу. Мук решил бежать, прихватив из комнаты туфли (его старые уже совсем износились) и палочку — старуха всё равно не платила ему обещанного жалования.
Туфли и палка оказались волшебными. «Он увидел во сне, что маленькая собачка, которая привела его в потайную комнату, подошла к нему и сказала: „Милый Мук, ты ещё не знаешь, какие у тебя чудесные туфли. Стоит тебе три раза повернуться на каблуке, и они перенесут тебя, куда ты захочешь. А тросточка поможет тебе искать клады. Там, где зарыто золото, она стукнет о землю три раза, а там, где зарыто серебро, она стукнет два раза“.»
Маленький Мук вновь отправился в путь. Он нашёл два дерева со зрелыми финиками, хотя был ещё не сезон. От плодов с одного дерева вырастали ослиные уши и нос, а от плодов другого — пропадали. Мук переоделся и отправился обратно в город торговать плодами с первого дерева. Главный повар был очень доволен своей покупкой, все его хвалили, пока не стали уродливыми. Ни один врач не мог вернуть прежний внешний вид придворным и самому королю. Тогда Маленький Мук переоделся в учёного и отправился обратно во дворец. Плодами со второго дерева он излечил одного из обезображенных. Король в надежде на поправку открыл Муку свою казну: тот мог брать что угодно. Маленький Мук несколько раз обошёл казну, рассматривая богатства, но выбрал свои туфли и палочку. После этого он сорвал с себя одежду учёного. «Король чуть не упал от удивления, увидев знакомое лицо своего главного скорохода». Маленький Мук не дал королю лечебных фиников, и тот навсегда остался уродом.
Маленький Мук поселился в другом городе, где живёт и сейчас. Он беден и одинок: теперь он презирает людей. Но зато он стал очень мудрым.
Герой рассказал эту историю и другим мальчикам. Теперь никто не смел оскорблять Маленького Мука, наоборот, мальчишки стали кланяться ему с уважением.
09mog.ru
МАЛЕНЬКИЙ МУК - ВІЛЬГЕЛЬМ ГАУФ - Хрестоматія з зарубіжної літератури
ВІЛЬГЕЛЬМ ГАУФ
МАЛЕНЬКИЙ МУК
У місті Нікеї жив собі один карлик на ймення Мук, або Маленький Мук. Справді, він був надзвичайно маленького зросту, зате мав величезну голову і старече обличчя.
Жив собі він зовсім один у великому будинку, і в місті часом навіть не знали, чи ще живий він, чи вже вмер, бо на вулицю виходив лише раз на місяць.
Для вуличних хлопчаків — розбишак було справжнє свято, коли доводилось їм підстерегти карлика і піймати його на вулиці. Вони нетерпляче чекали його біля дверей, і коли розчинялися двері, то попереду висовувалась величезна голова в чалмі, потім маленьке тіло, обкутане поганеньким плащем, і, нарешті, маленькі незграбні ніжки в широких штанцях, підв'язаних поясом. Із-за пояса стирчав такий довгий стилет, що, дивлячись на нього, важко було сказати, хто до чого прив'язаний. Ледве Мук зачиняв за собою двері, як піднімався на вулиці радісний галас дітей: вони підскакували і голосно співали пісеньку:
Муку, Муконьку, до нас!
Бігати — гуляти.
Наче мишка, в місяць раз
Ти виходиш з хати.
Ну, часу дарма не гай,
Ти нас швидше доганяй!
Бідний карлик терпів усе покірливо. Зробивши свою звичайну прогулянку, знову повертався додому, щоб упродовж цілого місяця не показуватись ніде на людські очі.
Чому він носив таке чудне вбрання, я зараз вам розкажу. Це убрання перейшло йому від батька. Мукові ще не було й шістнадцяти років, як вмер його батько.
Він був великого зросту, гладкий, і через те убрання Мукраха (так звали батька) зовсім не приходилося на Мука, а купити нове було ні за що.
Але Мук, як це не важко було, зумів його якось переробити.
Звичайно, з цього вийшло небагато толку, але це не заважало йому одного прегарного дня вдягнутись у його і помандрувати за щастям в чужі і далекі краї. Коли Мук помічав де-небудь здалеку блискучу воду або баню мечеті, то тим дужче поспішав туди, думаючи, що от, нарешті, він досяг якоїсь чарівної країни. Але швидко, одначе, фізична втома і голод нагадали йому гірку дійсність, і він ішов все тихше й тихше і робився задумливим. Так проходив неборака два дні холодний і голодний, не раз впадаючи в розпуку. Єдиною їжею було для нього польове зілля, а ліжком — вогка й мілка земля.
На третій день уранці він несподівано угледів велике місто і, зібравши останні сили, поспішив йому назустріч. Спинившись біля одного високого будинку, він довго і зажурено дивився на нього. Нарешті одне вікно відчинилося, звідти виглянула стара жінка і пискливим голосом заговорила: «Сюди, сюди, всяк обідати йди!.. На столі стільки страви, що були б тільки ласкаві. Сусіди до нас — обідати час!»
Розчинилися двері, і незчисленна сила собак і кішок почала входити в будинок. Декілька хвилин він стояв і не знав, що йому робити: йти туди чи залишатись на вулиці, але зважився піти і, зійшовши сходами, угледів ту саму жінку, що кликала когось у вікно.
Вона обвела його очима і спитала, чого йому треба.
— Адже ж ти усіх запрошувала на обід,— відповів Мук. — От я й прийшов. До речі, я дуже голодний, і обід мені не зашкодить.
Баба розсміялася.
— Відкіля ти узявся, чудернацький чоловіче? — спитала вона карлика. — Тут усе місто знає, що я варю обідати лише для моїх гарненьких кішечок і кличу їхніх друзів, щоб не було їм нудно.
Маленький Мук коротко розповів всю свою історію. Щира сповідь карлика так уподобалась бабі, що вона не тільки нагодувала його, а й закликала на службу, сказавши, що служба його буде остільки легкою, оскільки й чудною.
Агафця (так звалася стара) мала двох наймиліших котів, яких щоранку треба було розчісувати гребенем і намащувати пахучою помадою, а на ніч класти їх на шовкових подушках і закривати ковдрою.
Крім того, Мук мусив наглядати за собаками, які жили в тім же будинку. І жилося Маленькому Мукові в баби Агафці зовсім не зле: роботи було мало, а їсти — скільки хочеш. Лихо було одне. Як тільки баба куди-небудь ішла з дому, так усі коти починали скакати по кімнаті, наче їх кусав ґедзь. Звичайно, що тільки стояло на столі, все це летіло на підлогу і розбивалося вщент. Як тільки баба рипне дверима у сінях, вони в ту ж хвилину заспокоювалися і ховалися в подушках.
Звичайно, баба у всьому звинувачувала Мука і починала його лаяти за всі бешкети і збитки. Муку було дуже сумно, що він не знайшов бажаного щастя в хаті своєї нової господарки, і він навіть надумав покинути службу, але заявити про це вагався.
Прибираючи Котячу кімнату, маленький карлик часто звертав увагу на сусідні двері, які завжди були замкнені.
Якось уранці, коли Агафці не було дома, якийсь собачка підскочив до Мука, схопив його зубами за вбрання і почав тягти кудись за собою. Цуцик попереду потяг його в спальню Агафці, а потім у сусідню кімнату, і як здивувався Мук, коли угледів, що зараз він стоїть у тій кімнаті, де йому так хотілося побувати.
З цікавістю він почав нишпорити всюди, сподіваючись натрапити на золото, але, крім лахміття та старовинного посуду, там нічогісінько не було.
А проте одна з кришталевих речей була настільки гарна, що мимоволі приковувала увагу. Мук узяв її в руки і став вертіти, не помітивши, що вона прикрита покришкою, яка раптом злетіла і розбилася на дрібні черепочки.
Довго стояв над нею Маленький Мук, тремтячи від жаху. Тепер лишалося одне: якомога швидше тікати від бабиних стусанів. Углядівши в кутку пару величезних черевиків, Мук, за порадою собачки, швидко перемінив їх на свої, взяв паличку з левиною голівкою і вийшов з кімнати.
Потім він накинув плащ, обмотав голову батьківською чалмою, засунув за пояс стилет і — давай Бог ноги. Біг він так швидко, як ще ніколи не бігав, ніяк навіть не міг спинитися.
Згодом він помітив, що це залежало від його черевиків, які все сунулися вперед і вперед, не звертаючи уваги на втому карлика. Розсердившись, карлик крикнув: «Стійте!» Черевики стали. Маленький Мук у знемозі впав на землю і в ту ж хвилину заснув.
Уві сні йому приснився той самий собачка, який завів його в кімнату Агафці. «Любий Муку! — прошепотів він карликові на вухо. — Ти зовсім не вмієш поводитися з черевиками. Коли треба тобі йти, то варто лише тричі покрутитися на одному закаблуці, і ти підеш куди слід, а паличкою знаходитимеш скарби. В тому місці, де закопане золото, вона сама стукне тричі, а де срібло — двічі».
Прокинувшись, він вирішив спробувати. Взувши черевики, він підняв ногу і почав вертітися на закаблуці, але величезна голова перехиляла його то сюди, то туди, і він кілька разів мусив падати прямо носом, одначе це його не спинило, і він захотів побувати в найближчім великім місті. Черевики разом з ним піднялись у повітря і швидше вітру понесли його. Не встиг він добре й опам'ятатись, як був уже в місті біля королівської палати. Вартовий спитав, що йому треба.
— Я хотів би найнятися до короля за скорохода,— відповів Мук.
— Ти з своїми куцими ніжками хотів би бути скороходом? Та геть собі, поки не битий, бо у мене зовсім немає часу розмовляти з кожним дурнем.
Мук хотів уже попрощатись і піти, але його угледів дозорець над палатою і сказав, що він чув усю розмову і, зацікавившись, піде до короля розповісти йому про цю пригоду.
Король, як людина веселої вдачі, схотів себе потішити. Він послав по Мука. Углядівши карлика, люди не могли втриматися від сміху, одначе Мук на це не звернув ніякої уваги і став врівні з другим скороходом, щоб бігти.
Спочатку скороход наче переганяв Мука, але швидко Мук за допомогою своїх черевиків догнав і обігнав свого супротивника, прибіг, куди було призначено, значно раніше. Сам король, покликавши Мука, сказав йому ласкаво: «Я роблю тебе своїм лейб — скороходом; ти завжди мусиш бути при моїй особі. Жалування матимеш по сто червінців на рік і обідатимеш разом з моїми головними слугами».
Мук був на сьомому небі. Він думав, що, нарешті, найшов щастя, якого так довго шукав. Одначе слуги його не полюбили, їм було не до вподоби, що якийсь непоказний і нікому не відомий карлик зразу зайняв таку високу посаду. Мук це помічав і часто журився.
Раз увечері Мук пішов погуляти, взявши з собою свою дивну паличку, і непомітно для самого себе зайшов у найдальшу частину саду. Коли раптом паличка його затремтіла в руці і тричі стукнула об землю.
Мук зразу ж зрозумів, що це означало, і, вийнявши негайно стилета, зробив знаки на деревах і пішов у палату. Діждавшись ночі, він узяв заступ і, повернувшись у сад на те саме місце, почав копати. Через кілька хвилин він знайшов горщик, наповнений червінцями. Набравши їх у кишені, він весело пішов у свою кімнату, сподіваючись задобрити всіх тих, хто до нього ставився вороже. Але Мук помилився.
— Це не справжні гроші,— казали вони.
— Ні, справжні,— не згоджувався скарбничий. — І я певен, що карлик украв їх з царської каси.
Коли чутки про те, що Маленький Мук розбагатів і сіє грішми, дійшли до короля, король більш ніж здивувався, і звелів стежити за кожним кроком карлика, щоб піймати його в самий момент злочину.
А Мук другої ночі, нічого не думаючи і не гадаючи, пішов собі любесенько в садок, щоб знову набрати червінців. І ледве карлик нагнувся над червінцями, як вартові кинулися на нього, зв'язали й одвели до короля.
Горщик з золотом був викопаний з землі і поставлений біля ніг короля, а скарбник заявив, що Мука вони впіймали на місці злочину в ту хвилину, коли Мук зібрався закопати червінці в землю.
Король спитав обвинуваченого карлика, чи правду говорить скарбничий і де він взяв те золото. Мук відповів, що золото було випадково ним знайдено, і що він збирався не закопувати його, а, навпаки,— викопати. Всі присутні голосно розсміялися, а король розсердився на Мука за таку нахабну брехню.
— Нікчемний! Як ти смієш брехати в очі своєму королю, якого ти так безсоромно обікрав?! — крикнув він, а потім, звернувшись до скарбничого, додав: — Кажи по правді — стільки, чи менше бракує грошей у моїй скарбниці?
Скарбничий відповів, що навіть більше золота зникло з каси, і що він готовий заприсягнути, що це і є те саме золото.
Тоді король звелів закувати Маленького Мука в кайдани і посадити його у в'язницю, а золото висипати на стіл і порахувати червінці. Коли виймалась остання жменя золота, король запримітив на самому дні папірець і, вийнявши його, прочитав:
«Хто знайде цей скарб, той мусить передати моєму синові! Цар Саїд»
Цар Саїд був батьком теперішнього короля. Декілька років тому, коли ворог напав на його державу, він закопав велику частину своїх скарбів у землю для того, як тепер виявилось, щоб вони не попались у руки ворога, а перейшли синові.
Впевнившись у тому, що Мук зовсім не винуватий і що скарбничий хотів його обдурити, король, за звичаєм східних країн, послав останньому шовковий мотузок, щоб той власноручно повісився. Мука ж він пообіцяв випустити, коли маленький карлик зізнається, як йому пощастило зробитись таким видатним скороходом.
Мук відповів йому, що все залежить від його черевиків, одначе потаїв, що, тричі перекрутившись на закаблуках, можна летіти, куди здумається. Король захотів попробувати. Він взув черевики і зараз же, наче вихор, понісся по саду. Він хотів уже стати, але не знав, що йому зробити. Карлик же, помщаючись, примусив його бігати доти, доки він не упав непритомний. Прийшовши до тями, король страшенно розлютився.
— Я обіцяю тобі дати життя і волю! — крикнув він сердито. — Але ти мусиш через двадцять годин покинути мою державу.
І знову бідний Мук помандрував собі світ за очі без шеляга в кишені, а його черевики й паличку король звелів сховати в своїй скарбниці.
На дереві, під яким спочивав Мук, росли чудесні смокви, і Мукові захотілося одну з них зірвати. З'ївши смокву, Мук пішов напитися води, але як же він злякався, коли в струмочку побачив себе з величезними ослячими вухами і товстим довгим носом.
Довго він докоряв собі, а потім зірвав другу смокву і почав її їсти. Наївшись, Мук хотів сховати під свій капелюх вуха, але лапнув їх і помітив, що вони знову стали такими, як і були. Він зрозумів, що від смокв першої смоківниці виросли ослячі вуха а від другої — стали людськими.
Це подало йому цікаву думку. Він нарвав з кожного дерева стільки смокв, скільки міг забрати, і помандрував у найближче місто, щоб купити там прив'язану бороду й інше убрання. Карлик вирішив знову повернутися в ту країну, з якої його недавно вигнали.
Прийшов і сів під брамою королівської палати з кошиком, наповненим смоквами. Він знав, що король дуже любить смокви, і, справді, не пройшло й кілька хвилин, як прийшов дозорець над кухнями і купив смокви.
Король за обідом був дуже веселий і весь час хвалив дозорця за те, що той завжди умів подати на стіл смачні страви. Дозорець щасливо усміхався, знаючи, що на закуску він подасть ще смачніше.
Аж ось на столі з'явились смокви.
— Які розкішні, які розкішні! — радо закричав король. — Хвалю тебе, любий дозорцю, і не забарюсь тебе нагородити! — І негайно король почав власноручно роздавати смокви. Решту він поставив перед собою і почав їсти, як ніколи.
— Ох, лишенько, що це з вами? — крикнула враз принцеса.
Усі глянули на короля і застигли. Над його головою стирчали величезні вуха і такий довгий ніс, що сягав аж до підборіддя. А проте з усіма присутніми те ж саме сталося. Всі злякано дивилися одне на одного і не знали, що робити.
Король зараз же звелів поскликати усіх місцевих лікарів, і через кілька хвилин їх було, як мух. Вони приписували то одні, то інші ліки, але вухам від цього не легше: вони залишалися такими ж довгими, як і були.
Мук все це передбачив і давно вже придбав таке убрання, яке звичайно носять учені, купив він і довгу бороду і, знаючи, що його не пізнають, пішов у палату короля. Він прикинувся лікарем з якоїсь далекої сторони і запропонував вилікувати усіх від страшної хвороби. Звичайно, не забув він узяти з собою і мішка зі смоквами.
Спочатку Муку король не повірив, але Мук дав попробувати одну смокву комусь із принців, і тієї ж хвилини вуха стали людськими. Всі почали просити карлика допомогти в їхньому горі, а сам король взяв його за руку і сказав:
— Тут лежать всі мої скарби, що хочеш бери собі, але дай мені маленькі вуха.
Мук довго не думав і зразу взяв свої черевики і паличку. Взувшись, він зірвав з себе бороду, і здивований король угледів перед собою свого скорохода.
— Пізнаєте мене, ваша величносте? Я прийшов вам віддячити за ваші кривди, і ось вам дяка: ці довгі вуха завжди стирчатимуть на вашій голові.
Не встиг король і півслова сказати, як Мук перекрутився на закаблуці — та тільки його й бачили.
З того часу Мук живе спокійно і без турбот, хоча в самотині, бо не має охоти бачити людей. Згодом він набрався досвіду і зробився таким розумним, що ніхто уже з нього не сміявся. Навпаки: всі його шанували і поважали, і коли він ішов по вулиці, навіть хлопчаки — розбишаки переставали кричати і бігати, і розступалися, щоб дати йому дорогу.
З німецької переклав Олександр Олесь
www.zarlit.com
 |  |  |  |  |  |  |  |  |  |  |  |  |  |  |
 Пример видео 3 |  Пример видео 2 |  Пример видео 6 |  Пример видео 1 |  Пример видео 5 |  Пример видео 4 |
Администрация муниципального образования «Городское поселение – г.Осташков»